Четвер, 28.03.2024, 17:37
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Категорії розділу
Про мову [2]
Цікаво всім [0]
Вхід на сайт
Пошук
Календар
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Сайт учителя-словесника Боровик Тетяни Володимирівни
Головна » Статті » Про мову

Вислови чужинців про українців

 

"Козаки – великі митці до дерев'яних будов і з'єднують балки зовсім без цвяхів" (60, 79-80).

1653 р. Бісаччіоні Майоліні, італійський історик, юрист, вчений, вивчав життя і побут українських козаків: "Це найшляхетніші лицарі і вмілі хлібороби, які уміють також вправно володіти зброєю, вони відчайдушні у боротьбі, їх воля до перемоги нестримна, аж до самопожертви... при цьому тяга до освіти серед цих простих людей дуже розвинена".

1653. Шевальє, секретар посольства Франції до Польщі, написав "Розвідку про козаків": "Мешканці України, яких сьогодні всі називають козаками і які з гордістю носять це імя, мають гарну постать, бадьорі, міцні, спритні до всякої роботи, щедрі й мало дбають про накопичення різного майна, дуже волелюбні і не здатні терпіти ярмо, невтомні, сміливі й хоробрі...".

1654-1656. Патріарх Макарій подорожував до Московії через Україну: "В Україні багато високоосвічених людей, по всій козацькій землі ми спостерігали прекрасну рису, що нас надто радувала: всі вони, за малими винятками, навіть більшість їхніх жінок та дочок, уміють читати і знають порядок богослужіння та церковний спів".

1661. А.Мейєрберг, посол австрійського цісаря в Москві: "Україна являє собою добре освоєні регіони з досвідченим селянством. Козаки первісно були селянами-хліборобами, ... але змушені були поселитись на Січі, щоб спільно обороняти свою країну, ... в боях вони сміливі, непохитні... і війною проти Польщі повернули собі незалежність".

1663. П'єр Шевальє, французький дипломат і учений: "Українська мова дуже ніжна і сповнена пестливих виразів та незвичайно витончених зворотів".

1668. К.Я.Гільдебрандт, секретар шведського посольства, у своєму звіті писав: "Подорож через міста і села України була приємною, нас всюди приймали чемно, усім забезпечували, люди тут вихованні і живуть в достатках. Мешканці кожної місцевості приносили нам кури, яйця, білий хліб... сіно для коней" (60, 94).

1684. Патрик Ґордон, шотландець на московській військовій службі (1679-1685). 9 липня 1684 був у Батурині в гостях у гетьмана Самойловича. Писав у своєму щоденнику: "Прибули солдати (москалі) з Орла. Їх послали без копійки грошей, але з наказом обсадити обидва береги Дніпра, щоб перешкоджати переходові людей до запорізького війська і підвозові туди всяких припасів та не дозволяти запорожцям торгувати на Дніпрі рибою або чим-небудь іншим" (60, 116).

1685. А.Тайлер видав в Едінбурзі книгу, де писав: "Україна – це край, населений вільнолюбною нацією козаків... Козаки України дуже люблять свободу і не зносять нічийого ярма" (60, 117).

1689. М.Вавель, французький вчений та мандрівник: "Мова, якою розмовляють на Україні, є слов'янська, відмінна від польської мови, є на цій мові твори св.Єремії та інших отців Церкви. Урядування на Україні дуже добре... Усі державні справи вирішуються в сенаті...".

1698р. Божо (псевдонім), французький розвідник, перебував на території Польщі та України: "Кажуть, що українська мова найделікатнішою і наймилішою виявляється в устах жінок...Вона відмінна від польської, хоч належить до одного слов'янського кореня. Пісні українські вражають красою".

XVII ст.-Евлія Челебі, турецький мандрівник: "Українська мова є більш багата та всеохоплююча ніж фарсі, китайська, монгольська та всякі інші".

До речі його цікавили лайливі слова у різних мовах. В українській мові йому вдалося знайти аж чотири лайливих вирази: "щезни собако", "свиня", "чорт" і "дідько", тоді як вже в ІІІ тисячолітті в Москві виданий своєрідний довідник "русского мата" на сотні сторінок.

17 ст. Жан Бенуа Шерер, французький дипломат в Петербурзі: "Найсвітлішим часом в історії України є козаччина... Історія України така цікава і повчальна, що її повинен знати всякий освіченний європеєць. Бо коли зусилля цього народу до волі ми не пізнаємо, то не пізнаємо й ідей століття... Самі українці нікому, ніде, нічого не накидають, адже народ цей дуже привітний, одначе сміливий, чесний і любить над усе волю"... "Українські козаки воліли невигоди важких походів, аніж спокійне життя рабів... Батьки переказували синам горде почуття незалежности як найдорожчу спадщину, причому клич "Воля або Смерть" був їх єдиним заповітом, що переходила від батька до сина, разом з прадідівською зброєю".

"Українські козаки були спокійний нарід, вони відповіли на узурпації польских магнатів спочатку пóступками, але згодом, коли помітили, що існує тільки одне бажання – їх роздушити, нема нічого дивного, що вони взялись за шаблі, щоб скинути тяжке ярмо".

"Україна – це надзвичайно багата країна, наділена усіма скарбами природи... Українці – це високорослі, сильні люди, привітливі і гостинні, ніколи нікому не нав'язуються, але і не терплять обмеження своєї особистої свободи" (60, 168-169).

1704. Жан Валюза французький дипломат, написав звіт про свої зустрічі з І.Мазепою: "Гетьмана І.Мазепу дуже шанують у Козацькій країні, де народ вільнолюбивий і гордий і не любить, щоб хто небуть панував над ними...Розмова з цим володарем (Мазепою) була дуже приємною, він має великий досвід у політиці й, на відміну від московитів, стежить і знає, що діється в інших країнах. Він показував мені свою збірку зброї, одну з найкращих, що я бачив у житті, а також велику бібліотеку, де на кожному кроці видно латинські книжки... Мова його добірна і чепурна, правда, коли розмовляє, бо більше любить мовчати та слухати інших".

1710. Ю.Юст, данський посол, дивувався, що "...не лише українська шляхта, митрополит, а й ченці Києво-Печерської лаври мали високу освіту та культуру, європейську поведінку і розмовляли бездоганною латиною", і не вірив своїм очам, бачачи письменних селянок...Мешканці України живуть в добробуті і багато співають. Вони купують і продають усякого роду кам, не платячи жодних податків, крім невеликого догетьманської скарбниці. Вони мають необмежену волю займатися, яким хочуть, промислом...В місті Немирів найбідніша хата, о небо, чистіша за найбагатший палац у Москві. Місто Кролевець є велике, вулиці гарні, таких я ніде не бачив в Московщині, будови імпозантні, добре, з мистецьким смаком збудовані і дуже чисті а не такі як в Московщині".

1711 р., 16 червня. Ю.Юст писав: "У козацькій країні всі благоденствуют і всі живуть у розкоші, вони у всьому чистіші й чепурніші від московитів, а старшина – це розумні й виховані люди... Загалом життя в Україні зовсім інше, як у Московщині, і краще".

"Все населення козацької України відзначається великою ввічливостю і охайністю, вдягаються чисто і чисто утримують будинки".

1712. Ю. Юст свідчив, що в кожному селі в Україні була школа, і здивовано писав, що бачив в українських селах звичайних селянок, які йшли до церкви з молитовником в руках (60, 141).

1720. Вебер написав спогади про події в Україні і Московії: "Дорошенко досяг того, що Україна була звільнена від усяких громадських тягарів, користувалась магдебурським правом, "жила довго добром і молоком". Козаки мали тільки одну повинність – доставляти цареві 60 000 кінноти, що мало тоді велике значення для царя, бо козаки вважались тоді найкращим військом" (60, 141).

1730. Максиміліан Еммануїл, принц, учасник походу Карла ХІІ, свідок Полтавської трагедії: "Жителі України хочуть бути вільним народом, не під'яремним ні Польщі, ні Москві, тому вони завжди борються за свої привілеї та права, що, власне, і стало причиною переходу І.Мазепи на сторону Карла ХІІ, бо, всупереч їх вольностям, їхній край був обкладений Москвою різними великими податками та заборонами" (60, 151).

1731. Вольтер, французький письменник: "Україна завжди прагнула до свободи, але оточена Москвою, Туреччиною і Польщею, змушена була шукати собі протекторат в одній з цих держав. Україна піддалась спочатку Польщі, яка поводилась з нею, зовсім як з поневоленою країною, пізніше піддалась московитові, що уярмлював її, неначе рабів, як це й завжди є у московитів. Спочатку українці користувались привілеєм вибирати собі правителя, але скоро Москва позбавила їх цього права і гетьмана почали призначати з Москви".

"Одного разу, коли І.Мазепа був у Москві, звернувся до нього цар, щоб він (Мазепа) допоміг зробити козаків більш залежними. Мазепа відповів, що становище України і характер її нації є не прийнятні для здійснення царських планів. П'яний цар назвав І.Мазепу зрадником і погрозив, що посадить його на палю... Повернувшись в Україну, Мазепа постановив повстати... Це була відважна людина, невтомна в праці, хоч похилого віку... Він з'єднався таємно зі шведським королем, щоб прискорити кінець царя" (60,153-154).

Prof. J.Robert. "La Mondo Slave": "Українська нація починається від Кубані і закінчується в Карпатах. Вонапростягається через Буковину аж до північної Угорщини, межує з волохами і уграми. Українці є європейці в протилежність москвинам, які є монгольського походження, а українці походять від арійської групи європейців"

1736 р. Клавдій Рондо, англійський дипломат у Петербурзі, у своєму звіті лорду Гарринґтону писав: "Під час московсько-турецької війни українська козацька сила була першорядним фактором та опорою цілого московського війська".

"Запорожці приймають до свого братства, загалом усіх, без різниці національностей, якщо приймуть грецьку віру і погоджуються перейти семилітню підготовку перед наданням звання лицаря. Якщо якийсь з них відходить, таких не переслідують, але вважають їх негідними свого товариства".

"Хоч козаки володіють багатьма тисячами коней, які ходять табунами у відкритому полі, проте конокрадство у них майже не знане, бо таку крадіж вважає цей нарід непробачною".

"Усі лицарі мають право голосу при виборі гетьмана чи кошового, коли останній поводиться невідповідно, його заміняють і вибирають іншого".

1747. Ф.Гагедорн, німецький поет: "Козацькі думи можуть змагатися з найкращою французькою та іспанською поезією".

1760. Самуель Ґотліб Ґмелін, німецький лікар, написав книжку "Подорож по Росії", подорожував і Україною, де вивчав козаків: "Волосся у них оголене, одяг носять бавовняний, шовковий і суконний... підперезуються шовковими поясами... Вони веселі, привітні, "замилувані" до музики, у їхніх хатах значно краще, ніж у найбагатших дворах росіян... В Україні дуже давно уміють лікуватися народними і хімічними ліками і розповсюджене прищеплення від віспи".

1760 р. М.Вержен, французський посол: "Український нарід тепер є уярмлений москвинами, які систематично і стало ведуть політику і практику гноблення українців, позбавлення їх старих вольностей і прав...Українська нація є дуже інтелігентна, культурна – цілковита протилежність москвинам, що є азійськими варварами, які не додержують договорів та нищать свободу всюди, де зявляються".

1769 р. Й.Ґ.Ґердер, німецький письменник, дослідник, етнограф, записав у своєму щоденнику: "Україна стане колись новою Елладою (Грецією): прекрасне положення цього краю, весела вдача народу, його музичний хист, родюча земля, колись прокинуться... і повстане велика, культурна нація, і її межі простягнуться від Чорного моря, а відтіля ген у далекий світ" (60, 158).

1768-1776 рр. Карло Хоєцький, польский шляхтич, полонений російськими військами і через Україну відправлений у Сибір, у своїх спогадах писав: "Ми кожний день бачили, як виводили гайдамаків із в'язниць (це відбувалося після уманських подій) по кілька осіб, карали їх батогами, видирали їм ніздрі за звичаєм москалів, а потім відправляли на довічне заслання в Сибір".

"По дорозі в Сибір ми зупинились в Ніжині. Це місто упорядковане і багатолюдне. Як виявилось, мешканці були дуже людяні... поводились з нами чемно і ласкаво... коли ми покидали місто, то ніжинці переганяли нас на санках, кидаючи нам хліб житній і пшеничний та гроші. Ми були глибоко зворушені людяністю цього народу... Зовсім інше ставлення до полонених виявилось в московских селах, коли ми перетнули україно-російський кордон. Це було зовсім інше населення, що різко відрізнялось своїми звичаями від українців. Коли ми в'їздили до московського села, то майже всі жителі збігалися дивитись на нас, як на видовище, вони надсміхалися з нас, кидали в нас снігом, грудками... поводились з нами по-ворожому, не хотіли нам нічого продавати, а якщо й погоджувались, то вимагали неймовірні ціни" (60, 161).

Й.Ґюльденштедт, німецький академік, подорожував по Україні в 1771 р. і в 1774 р.: "Україна вела велику торгівлю з Європою, мала великі фабрики великого, тонкого сукна, тонкого льляного полотна, корабельних вітрил і линв, порцеляни, було багато гут, гарбарень, гуралень і т.п. Булобагато висококваліфікованих, вправних українських майстрів у всіх ремеслах і промислі".

1772. Д.Маршал, англієць: "Переїжджаючи через Україну, я відчував себе вільним і безпечним, як у першому-ліпшому англійському графстві, хоч тоді була війна з Туреччиною".

"Мене здивували багатства козацької країни – це скарб для Росії, а ще більше вразила загальна культура краю, країни добре загосподарьованої. Культура господарювання України стоїть на європейському рівні, і я ще не бачив такої країни, яка так дуже була схожа на найкращі провінції Англії... Україна має розвинене сільське господарство та промисли".

"Сучасне українське покоління – це моральний і добре вихований нарід, українські селяни – найкращі хлібороби в цілій Росії, а Україна, з огляду на скарби своєї природи, є найважніша провінція Росії" (60, 160-161).

1775. Дюран, французький посол: "У кінці ХVІІІ ст. російський уряд почав колонізацію чорноморських степів, здобуття яких коштувало багато українських жертв протягои декількох століть. Цю колонізацію московити проводили з допомогою запрошених різних іноземців: італійців, німців, сербів, євреїв, даючи їм різні пільги, позички, обладнання, звільняючи від податків і т.д. Подібні пільги мали також москалі, що зліталися сюди зі всіх боків Московщини. Зовсім інше було ставлення до українців. Вони не тільки не мали ніяких пільг, але змушені були платити великі податки" (60, 170).

1787. Васілій Зуєв, російський вчений, подорожував Україною: "На Харківщині нарід своєю мовою, одягом і звичаями зовсім відмінний від росіян. Хати дуже розлогі, всі будови дерев'яні, вимащені зовні глиною і вибілені, всередині хат дуже чисто... земля на Харківщині дуже родюча, куди поїдеш, скрізь багато різного збіжжя, а далі або баштани, або овочеві садки" (60, 178).

1795. Геранц де Кульон, член французького Конвенту і генеральний прокурор, написав книжку, в якій присвяв розділ козацькій Україні: "Гарній та великій..., де панувала сердечна атмосфера свободи, незалежності, братства й рівності... Цар Петро І дав козакам королівські обіцянки..., яких ніколи не дотримувався. Після скасування української автономії велику частину українських земель роздано тому родові рабів, яких називають російськими дворянами. В Україну наслано російські суди, найбільш прожажні в Європі, й офіцерство російського походження. Петро І розтерзав козацьку волю, а Катерина ІІ знищила останню твердиню волі – Січ. Однак геній незалежності ходить-блукає поміж останками українського козацтва і не далекий час, коли вони змінять обличчя не лише України, а й Росії. Сорому більше не будуть терпіти від північних татар" (60, 171-172).

1795. Лист французського посольства до міністра закордонних справ 24.12.1795: "Поборюючи Московщину, треба обовязково враховувати силу України. Колись незалежна, вона не забула ще, чим вона була. Незважаючи на деспотію Московщини, яка душить все українське, ця козацька нація є і далі вільнолюбна. Це був би смертельний удар по Московщині, якщо б Україна знову стала незалежною. Тоді вона відіграла б головну роль у визволені всіх народів, що тепер стогнуть в московському ярмі".

1796. Й.Енгел, автор першої (в Європі) наукової історії України писав: "Україна є граничним муром, що стоїть між культурною Європою і нецивілізованною Азією. Вона є воротами, через які багато азійських орд пробували вдертись до Європи. Вже з одної цієїпричини вона заслуговує на увагу...Але як це сталося, що ці горді, вільні козаки опинилися в московському ярмі? Яким чином москвини змогли накласти кайдани на козаків – націю, що була пострахом для Туреччини, Польщі і татар? Як сталось, що місце вільно обранного гетьмана зайняв московський губернатор? Історія козаків мала великий вплив на історію Польщі, Швеції, Трансільванії. Історія козаків багато чого вчить. Треба геніального пера, щоб те все належно описати...Як відомо наприкінці 18 ст. Московський уряд почав колонізувати чорноморські степи, для завоювання яких, українці на протязі багатьох століть понесли великі жертви. Москвини колонізують степи різними чужинцями, яким давали спеціальні привілеї, як наприклад державні позички, реманент, звільнення від податків і т.п. Такі самі привілеї отримували і чистокровні москвини,яких уряд привозив з Московщини. Але в цей самий час московський уряд вів цілком птотилежну політику щодо українців. Українці не лише не діставали тих привілеїв, якими обдаровувались москвини та чужинці, але, навпаки, на українців накладалися побільшені руйнівні податки." ПШ ст.376

1803. П.Шаліков, росіянин, подорожував Україною в 1803-1804 роках: "Побачивши Малоросію, очі мої не могли налюбуватися побіленими хатами, чепурним одягом мешканців, ласкавим, милим поглядом прегарних тутешніх жінок. Був здивований попівною, яка дуже гарно танцювала. Цей факт може свідчити про ступінь просвіти поміж тутешніми попами і про те, як вони виховують своїх дітей. Загалом неможливо рівняти українського священника з московським. Українські священники своїм поводженням служать прикладом для всіх, і тому вони користуються великою повагою" (60, 179).

1803. П.Сумароков, російський суддя: коли вперше вступив на країнську землю, занотував: "Інші обличчя, інші звичаї, інший одяг, інший устрій і чую іншу мову. Невже тут межа імперії? Чи не до іншої в'їжджаю держави? Бо ж тут цілком інші обличчя, інший одяг, інші звичаї, інший соціальний устрій, інше ціле життя"

1802. В.Ізмайлов, росіянин, подорожував Україною: "Подружнє життя в українців відзначається великою любов'ю, пошаною і довір'ям. Взаємна повага і любов створює в їхньому домашньому господарстві кращу гармонію і порядок, ніж влада і послух у нас, росіян... Дівчата поводяться вільно, кожна з них гарна, проворна і приваблива". А в родинному житті росіян панує деспотизм, моральна розпущеність, неестетичність росіянок – вони недбають про зовнішній вигляд хат, навколо хат немає рослинності, вбрання негарне".

"Українці люблять свою Батьківщину і її славу, бо слава ця завжди була тісно повязана з обов'язком патріотизму".

"Усі села і хутори їх розташовані у чудових місцевостях. Кожна хата чиста і біла, в оточенні квітучих садків".

1818. А.Лєвшин, москвин, подорожував по Україні, написав "Пісьма з Малоросії", де виклав своє захоплення Україною, але в кінці пише: "На жаль я мушу закінчити свій опис неприємною рисою. Я мушу сказати про ненависть українців до москвинів. Тут часто почуєш, як вони кажуть: "Добра людина, але москаль". Але цього ще мало, вони передають це почуття навіть немовлятам, лякаючи їх москалем. Перестрашена цим іменем, дитина перестає плакати"

1807. Мальт-Брюн, данський географ: "Українці – це нащадки Київської Русі. Селяни в Україні ощадніші ніж московські, вони не пустошать у хижацький спосіб своїх лісів. Будинки українських селян гарні і міцні, ніхто з них не носить лаптів, як у Московщині... Українці дуже інтелегентні, вільнолюбивий дух їхній почувається в їх вигляді" (60, 184).

1811. Едвард Даніель Клерк, професор Кембриджського університету, подорожував по Росії й Україні: "Українці культурний, працьовитий, благородний, відважний, ввічливий, загалом шляхетний народ, але після повстання І.Мазепи московський уряд не перестає нищити привілеї України".

"Українці дуже шляхетна раса. Вони виглядають міцніше та краще від москалів і перевищують їх у всьому... Вони є чистіші, запопадливіші, чесніші, благородніші, ввічливіші, відважніші, гостинніші, побожніші та менш забобонні".

1812. Де ля Фриз, французький лікар, був у російському полоні на території України. "З захопленням описує українські танці, зокрема, "Гопак": "жінки виконували танець з такою досконалістю і грацією, що і на паризькій сцені вони заслужили б оплески" (60,187).

1813. Шарль Луї Лесюр, член міністерства закордонних справ Франції, написав книжку "Історія козаків", де підкреслює: "Для політиків історія козаків подає приклад незвичайного урядування на зразок Спарти та Риму".

"Українці більш великодушні, більш відверті, більш ввічливі, більш гостинні, ніж росіяни... Україці уявляють живий доказ перемоги свободи над людьми, що народилися в неволі...українці є щирі, чемні, гостинні, великодушні, працьовиті. До москвинів іпорівнювати їх не можна. Вони є абсолютною протилежністю московитам. Українці є живим доказомвищості, що її виховує у людей свобода. Вищості над москвинами, родженими і вихованими в рабстві".

"Після Полтавської трагедії цар Петро І, Шеремєтьєв, Меншиков та інші московити мучили, катували, знущалися з українського населення, з жінок та дітей, маючи в тім насолоду. Жорстокістю перейнята вся московська раса" (60, 187).

1839. М.Всеволожський, російський мандрівник: "Здесь чувствуеш уже совсем иную природу: ты вступил в Малороссию! Народ не тот, черты лица другие, почва земли, местоположения – все принимает другой вид;... вообще все гостепреимнее".

1841. А.Мавриціус, німець "переклав і видав збірку українських народних пісень".

1841. Йоган – Ґеорг Коль, німецький великий вчений і мандрівник, об'їхав цілу Україну: "Коли наближався до першого українського села на кордоні з Московщиною, відразу помітив різницю: все навколо, вся природа була чарівна... це Україна, де так багато привіту і краси... Хати, повиті зеленню й буйним зіллям, розкинулися по узбіччах балок і поховалися по ярах. Високо за селом, де продувають вітри, стоїть 50-100 вітряків. І так перед мандрівником, що їде високим, голим і пустим степом, несподівано розкривається дуже мальовничий та небуденний образ, коли з яру виринає українське село".

"Українці живуть у чисто утриманих хатах, що до тебе всміхаються. Вони не вдовольняються тим, що кожного-двох тижнів їх миють, як це роблять голландці, але ще що два тижні їх білять. Тому їхні хати білі, неначе свіжовибілене полотно... Я був дуже зворушений внутрішнім убранням назовні так мало обіцяючої хати. Приємно жити в цій чепурненькій світлиці. Надворі було дуже гаряче, а тут мило та холодно. Повітря гарне, свіже та запашне. Земля вкрита травою, а на стінах – зілля. Все було чисте та чепурне. Я не можу щодо цього нахвалити українців, якщо рівняти їх з поляками та москалями".

"Таємно неслась тужна пісня. Це співали люди, бо в селі ніхто не спав, все було на вулиці. Українці – це, мабуть найбільш співучий нарід у світі, співають вдень і вночі, при забаві і при роботі... повітря було спокійне та миле, і ми відпочивали так гарно, неначе були в саду Геспера".

"Відраза українців до москалів, їхніх гнобителів, є така велика, що це можна назвати ненавистю. Ця ненависть радше зростає, ніж ослаблюється... Українці – дуже погані російські патріоти. Властива москалям любов і обожнення царя є для українців цілковито чужі і незрозумілі. Українці слухають царя, бо інакше не можуть, але його владу вважають чужою і накинутою... Коли ви не хочете образити українця, то не смієте говорити йому про завоювання України Московщиною, бо українець свідомий того, що його батьківщина уклала союз із Московщиною, яка, зі свого боку, обманула Україну".

"Нема найменшого сумніву, що колись велетенське тіло російської імперії розпадеться, й Україна стане знову вільною і незалежною державою. Час цей наближається поволі, але неухильно. Українці є нація з власною мовою, культурою та історичною традицією. Тепер Україна роздерта поміж сусідами. Але матеріал для будови української держави лежить готовий, коли не нині, то завтра з'явиться будівничий, що збудує з тих матеріалів велику і незалежну Українську Державу" (60, 193-200).

1844. Г.Г.Блазіус, професор із Брауншвайґу: "Населення на Чернігівщині, як і по всій Україні, вважє московитів за своїх гнобителів, утискачів та ворогів їхньої свободи... Населення тут також має інший, виразний характер, відмінний від московитів. Українці мають зовсім інший контакт з життям та природою".

"У способі шиття всіх одягів українці значно ближче стоять до західних слов'ян, ніж до великоросів... Великорос надає багато уваги тому, щоб бути пишно та багато одягненим, але зовсім не звертає увагу на чистоту. Українець у кожному разі тримається чисто, а одяг його зате скромний та невибагливий".

"На Московщині ми не бачили музичних інструментів ні в поодиноких людей, ні в публичних приміщеннях. В Україні звучать кожної неділі і під час відпочинку з кожного вікна, з кожної світлиці смичкові або духові інструменти і жодне публічне свято не відбувається без спільної музики. В українців є вроджений талант до музики, і вчаться вони грати зі слуху... Майже у всіх своїх духовних здібностях українець просто протилежність до москаля. В українців живе ніжне поетичне почуття, яке виявляється іноді в сентиментальній романтиці. Великорос задовльняється тим світом, який він сприймає, і живе повною мірою, його поезія тільки збільшує для сприймання цей світ, але не перетворює його. Однобічний та упертий українець у щоденному житті, має жваве, різнобічне та необмежено велике поетичне відчуття. Гнучкий та податливий у житті великорос, навпаки, односторонній та обмежений у своїй поетичній творчості" (60, 204-207).

1844. Карл Владислав Зап, чеський письменник, займався етнографічними дослідженнями слов'янських народів: "Поміж народом чеським і малоруським існує багато спільного: положення країни, мова, фізична постава, деякі звичаї, приповідки".

"Наш чоловік (чех) в руському краю навчиться говорити по-русинськи (по-українськи) значно швидше, ніж по-польски, тому що тутешня русинська мова вимагає значно менше ламання язика і шепелявлення і вислів її приємніший... думи малоросів промовляють до глибини душі" (60, 208-210).

1847. Гакстгавзен, німецький мандрівник: "Українці є протилежність москалів. Українець є вдумливий, запальний, радо згадує минуле свого народу і кохається у спогадах про героїчні вчинки своїх предків. Коли його спитати, хто він, то він відповість з радістю і гордістю: "Я козак!" (60, 200).

1848 р. Іван Аксаков, російський письменник та громадський діяч: "Переїхавши поза Харків, я відчув себе в Малоросії – у країні, де, здається, мало приязні до Великоросії, незважаючи на православ'я та найближчі стосунки".

"Українські пісні гарні, і від них віє теплою країною, літом, природою, до якої мене так тягне після обридлої півночі".

В листі до А.Тютчевої від 16 липня 1863 року писав: "Що за розкіш – чарівна Малоросія! Вона має Вам подобатися. В її природі нема нічого яскравого, різкого, але стільки миролюбного, ласкавого, такий поетичний колорит овіяв її цілу, що в ній є невідлучна принада" (60, 213-214).

1848. О.Бальзак, французький письменник, у листі до знайомих писав про Київ: "Я бачив північний Рим, місто православ'я з 300 церквами, багатствами Лаври, св. Софії, степів. Цікаво один раз побачити".

"Якщо ви приїдете в Україну, в цей рай земний, де я зауважив уже 77 способів приготування хліба, то побачите високу винахідливість населення комбінувати найпростіші речі. Чи так само й у Литві? Чи готуєте ви там 77 різних каш?" (60, 217).

1850 р. Карел Гавлічек-Боровський, чеський письменник і громадський діяч: "Малоросія-Україна – це постійне прокляття, яке самі над собою оголосили її гнобителі... Доки не буде виправлена кривда, зроблена українцям, доти неможливий справді міжнародний спокій... Русинська мова дуже подібна до чеської, а тому і доступна" (60, 213).

XIX ст. А.Рембо французький перекладач, дуже захоплювався українською народною піснею і поширював її у Франції в перекладі на французьку мову.

1855 р. Петцольд: "Українець поводиться на полі науки рішуче і з більшим нахилом, хистом, самостійністю, ніж великорос. Коли українець вважає науку за завдання свого життя й віддається їй без сторонніх міркувань, тоді, як здається, великороси взагалі вбачають у ній частенько тільки те, щоб досягти зовнішнього відзначення... Між українцями ми знайшли чимало людей, що були багаті на результати власних досліджень і власних міркувань, але не намагались робити з цього галасу".

1865. J.Jahrgang, німецький критик: "Українська мова має гармонійність і м'якість найвищу серед слов'янських мов і тому з них усіх найліпше надається до співу й музики. Українська народна поезія найбагатша в Європі, вона має величезні, невичерпні скарби, має найвищий поетичний розмах та яскравість вислову".

1866. Тальві, письменниця, перекладач українських народних пісень на німецьку мову: "Визвольні бої проти ворогів України зродили дуже багато гарних і могутніх українських пісень. Формою і характером та сміливостю поетичних почувань вони дуже й дуже відмінні від великоросійських...Козак не піддається долі, а з нею бореться, бо українська пісня народилася під свист куль, під брязкіт шабель під час довгих воєн, що століттями кипіли від Карпат аж поза Дніпро" (60, 216).

1869. Делямар розіслав членам сенату і міністрам Франції петицію під назвою "15-мільйоний європейський народ, забутий в історії", де писав: "Рутени (українці) мали раніше ім'я русинів і руських, але були поневолені московитами в минулому столітті, після чого народ-поневолювач перейняв собі ім'я переможеного народу для того, щоб надати собі видимі права на володіння цим народом. Таким чином, імена руський і московит нині здаються нам синонімами, тоді як насправді для історика вони радикально різні. Це змішування дозволило московитам присвоїти собі історію рутенів. (...) І земля того народу, який ми нині називаємо Рутинами, звалась Руссю і Рутенією, а той народ, який ми нині звемо Руссю, звався московитами, а їхня земля – Московією. В кінці минулого століття всі у Франції і в Європі добре вміли відрізняти Русь від Московії. Як же сталася ця зміна? Виключно тому, що вже ціле століття московський уряд працює над тим, щоб домогтися повного злиття значення цих назв" (60, 220).

Л.Кіпніс: "Певен, що корінній Русі (тобто українцям) для виправлення власної історичної свідомості слід відновити свою звичку називати велику братню націю в колишній спосіб, як її називали раніше. (...) Йдеться власне, про етнонім "Московія", "москальство", "московський", "москалі" і т. ін.".

1907. Б.Бєрнсон, норвежський письменник: "Гідний пошани український нарід стане незабаром постійною темою кожного часопису в цивілізованному світі. Бо тепер всі ми вже знаємо, що його домагання можна відхилити, можна відкласти, можна навіть перекрутити і викривити, але ніяк не можна відкинути. Нарід, що був засуджений на смерть, дає людству нову ідею справедливості і міжнародного щастя. Ця іхня ідея своїми початками сягає до їхнього старого громадського ладу.Душа така жива і життєздатна, не може, ясна річ, ніколи загинути".

1916. Е.Пернерсторфер, лідер австрійської СДП: "Могутність московської імперії можливо зламати й загрозу Європі відвернути лише тоді, коли Україна буде незалежною державою. Вона буде найсильнішим захистом Європи проти азійського московського дикунства, як і була за минулих сторіч заборолом проти дикунства татарського".

М.Горький: "Я перейшов пішки всю нашу землю від чорноморського степу до біломорської північної тундри, отже знаю її добре... Душа українця росте і купається в яскравих, гарячих променях південного сонця, а москвин все своє життя живе в сутінках та холоді північних лісів".

P.Rohrbach, німецький політик і міністр: "Хто має Київ, той переможе московську імперію".

1921. Професори J.Brunhes, C.Valaux, "La Geographie de L'Nistoire":"В своїй роботі висміяли московських дипломатів, які намагались у французському МЗС переконати французів, що ані українців, ані України не існує. Ці професори порадили українцям утворити оборонний союз з причорноморськими народами та зменшити Московську імперію до ступеня дригорядної держави"

1934. Париж. На всесвітньому конкурсі краси мов, українська мова зайняла третє місце.

1956. Ю.Бомгольт, данський міністр освіти, відвідав Київ: "У Данії співають чимало українських пісень данською мовою, не знаючи, що вони українські. Є хор, який співає ці пісні".

В.Бальтазар, чеський композитор: "Господь оборонив Україну від облудної новітньої музики. Вислухати новітню європейську музику, а після неї українську народну пісню – це однаково, що вийти з затруєної пахощами міської світлиці на свіже, чисте лісове повітря. Композитори цілого світу можуть знайти багатющі музичні перлини в українській народній пісні".

1920 р. Г.Танцюра, етнограф, збирав пісні по селах України, де знайшов: українських – 2157, московських – 135, польських – 20, радянських – 103".

Українська пісня "Їхав козак за Дунай" під назвою "L'adieu des fiancés" (Прощання з нареченою) ввійшла до збірки французьких народних пісень. Існує німецький варіант цієї пісні. У Франції та Німеччині співають також українську народну пісню "Ой не ходи, Грицю" і т.д.

Разом нараховано близькоо 200 тисяч українських народних пісень. Ні одна нація в історії не мала і не має такої кількості пісень, як створив український народ самостійно.

Біл Клінтон, президент США: "Україна є наймолодша незалежна держава, але одна з найстаріших світових націй".

З виступу під час приїзду Л.Кучми до США.

(В.Паїк. Корінь безсмертної України.- Львів, 1995. – С.3.).

Категорія: Про мову | Додав: учитель (27.11.2014)
Переглядів: 999 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Конструктор сайтів - uCozCopyright MyCorp © 2024